Максим Василик: «Якщо ми залишатимемося аматорами, то і увесь футбол буде аматорським» – #af_ua

Максим Василик: «Якщо ми залишатимемося аматорами, то і увесь футбол буде аматорським»

Максим Василик: «Якщо ми залишатимемося аматорами, то і увесь футбол буде аматорським»

З граючим тренером Юнайтед ми поспілкувалися два тижні тому, коли в Дніпро на гру із Юнайтед не приїхав одеський Шторм. У результаті стало ясно, що дніпряни будуть грати у уайлд-кард раунді, а день гри вони використали для тренувального матчу. А ми використали цей «розслабон» аби поговорити із тренером Юнайтед про очікування у плей-офф. В результаті вийшла цікава бесіда і про Юнайтед і про взагалі проблеми та перспективи американського футболу в Україні. Вийшло відверто і, можливо, трохи сумно для фанатів спорту, який уже кілька поколінь усе ще залишається новим для України.

– Які очікування від уайлд-кард раунду?

– Ох (тяжко зітхає). Буде складний матч зі Сталіонз. Гра буде скоріш всього на виїзді – сумніваюся у тому, що Сталіонз програє із величезним рахунком. Це буде тяжка поїздка – кінець червня буде дуже спекотно. Але нічого, – ми з ними уже зіграли 36:36 і якщо відновляться наші травмовані гравці, тоді зможемо потягатися!

– Ми з вами розмовляли більше місяця тому на першій грі сезону для «Юнайтед» і ви говорили, що склад ще не «притерся». Скажіть, нинішній «Юнайтед» кращий, ніж той?

– Як тоді, так і зараз найпроблемнішим місцем є дисципліна. Я себе відношу до тих тренерів, які ствердують, що дисципліна перемагає клас. В усякому разі, дисциплінований склад, який знає що робити на полі, куди бігти і як працювати, буде перемагати команду майстрів, які будуть грати із недооцінкою суперника. Зараз у нас із дисципліною є певні проблеми. Хлопці над цим працюють, працює над цим і адміністрація клубу. Але формування клубу по американському футболу – справа непроста, – потрібно знайти підхід до кожної людини. Гадаю, що в індивідуальних видах спорту тренерам простіше. А у нас тренер має працювати із 50-ма людьми, з яких когось треба замотивувати. І тут голий лозунг «За ідею!», «За їжу!» чи «За Сталіна!» не проходить. Бувають ситуації, коли навіть доводиться оплатити людині проїзд аби замотивувати її. У нас зараз накопичилося багато питань, які закрити за один сезон дуже важко.

– Ви вже грали із Жеребцями. Та нічия 36:36 запам’яталася нам усім. Наступна гра буде таким же триллером?

– Ні. Абсолютно. Я більш, ніж впевнений у цьому. То був кураж, спалах. Спочатку кураж був у нас, потім за рахунку 28:15 його спіймали Сталіонс. Такі ігри відбуваються рідко. На моїй пам’яті подібна була у 2015-му році у складі «Ракет» проти «Слов’ян». Ми у четвертій чверті «горіли» у 3 тачдауни і програли усього в 3 очки. Ми тоді зробили дивовижний камбек – за одну четверть занесли 3 тачдауни. За 2 секунди до кінця гри у нас був четвертий-та-гол і нас зупинили лише у одному ярді до заліковки! Всі глядачі стадіону «Спартак» аплодували стоячи. Такі неймовірно круті ігри бувають раз на кілька років. І це при тому, що ту останню чверть «Ракети» грали із 21-им футболістом! Тобто у нас були люди, які грали на полі і в нападі, і в обороні і в спецкомандах! Це треба мати якісь надлюдські можливості аби 20 хвилин підряд битися на полі в каркасі під палаючим сонцем.

– Я так розумію, ви періодично повертаєтеся у спогадах до того матчу із Жеребцями. Виходить, що якби перемогли тоді, то зайняли би 3-те місце у Східному дивізіоні без проблем?

– Так. Але це знову ж таки питання дисципліни. Навіть пропущений тачдаун на панті («Жеребці» заблокували пант та занесли його у заліковку, що і стало переломним моментом того матчу – Авт) свідчить про відсутність порядку та нерозуміння того, що відбувається. І з цим важко впоратися, бо у командному чаті у тебе 70 чоловік, на грі – 30, а на тренуванні уже 10, то склеїти це у щось єдине дуже важко. Американський футбол – дуже непростий вид спорту. Він дорогий та травматичний. Гравці лікуються самостійно або за рахунок страховки. Не забувайте і те, що гравець – непрофесійний атлет. Його травма означає, що завтра він може не вийти на роботу і десь втратити гроші. Тому не кожен гравець із мікротравмою буде догравати гру, – він буде сидіти на бровці, щоб у понеділок вийти на свою роботу. Та й з економічної точки зору ситуація непроста – кожен виїзд гравці оплачують власним коштом.

– …а виїзди бувають різними, як наприклад, ваш виїзд на ту гру зі Сталіонс, коли у вас по дорозі ламався автобус і в Дніпро ви повернулися через добу…

– …а в минулому році був взагалі морок, коли «Ракети» їхали грати у Білу Церкву! Наш автобус «закипів» за 100 кілометрів до Білої Церкви просто у відкритому полі! Над ним чаклували, як могли, але він такі не поїхав! Уявіть собі, 30 чоловік стоїть там під палаючим сонцем і не розуміють що робити далі! В результаті вдалося знайти якийсь тягач, який досунув нас до найближчого села, де була автостанція. Там працювала одна жінка та двірник. До цієї ж автостанції із Білої Церкви нам викликали автобус. Він нас забрав, повіз на гру, а після гри – у Дніпро. І в тому ж минулому році до нас їхав одеський Шторм. За 70 кілометрів до Дніпра у чистому полі у їх автобуса відвалився задній міст! Хлопці міжрайонними маршрутками по частинам приїзджали на гру! Тобто вони знайшли розклад цих маршрутів і розподілили на них усю команду! Пам’ятаю, що першим приїхав квотербек зі своїм «блоком». І при цих складнощях люди продовжують виходити на поле і грати. Тут і виникають проблеми для тренерів. От що ти можеш висунути гравцеві, який не хоче грати із мікротравмою? Наказати? Як? Штрафом? А як можна штрафувати людину, яка і так платить за те, щоб грати?! У іноземних спортсменів таких проблем не має. Я нещодавно грав за збірну України з лакросу у Польщі і там іспанська команда прилетіла літаком. Для іспанців оплатити квитки на літак для своєї команди по лакросу за 300 доларів не є проблемою.

А у нас, в УЛАФ немає контакту із бюджетом. І це багато що ускладнює. Я, наприклад, керую Дніпропетровською обласною федерацією бейсболу і контакт Національної федерації із обласними осередками дозволяє оплачувати гравцям хоча би виїзди. В американському футболі бували моменти, коли ми працювати із міністерством спорту та бюджетом. Дніпровським «Ракетам» у свій час тричі оплачували виїзди. В кінці сезону на щорічному засіданні Федерації будемо обов’язково піднімати питання по співпраці із Міністерством спорту.

– А чи важко знайти спонсора?

– Його можна шукати й цілий рік. Дніпро – місто не бідне – у нас в команді багато бізнесменів, хлопців, які працюють в агрохолдингах, металургійних холдингах і вони займають посади начальників відділів. І через них ми відправляли не одну комерційну пропозицію. Все безуспішно. Я особисто мав зустрічі та направляв пропозиції до Загіда Краснова (відомий у Дніпрі політик – Авт), до колишнього мера Дніпра, до нинішнього мера Дніпра направляв дві пропозиції. У тому числі і по розвитку дитячих шкіл, де можна було би грати у флаг-футбол, до кількох благодійних фондів, звертався в «Інтерпайп», складно згадати куди би ми не звертались. І допомоги, нажаль, немає. Добре, що є маленький спонсор «Європлюс» (спортивна їжа) – їм велике спасибі – співпрацюємо уже 7 років. Сьогодні вони допомогли нам із орендою поля. Вони взагалі «закрили» нам сезон за оренду поля, але щоб утримувати команду треба більше. Звісно, якби у нас було 5-7 таких спонсорів, то можна було би грати зовсім по-іншому.

Максим Василик у складі збірної України з лакросу. Фото зі сторінки М.Василика у Фейсбук

Тобто як бачимо, якщо вирішити питання грошей, дисципліни та взаємодії із державою, то американський футбол можна вивести на зовсім інший рівень. І знову ж таки усе це – щоденна праця. В Україні американський футбол розвивається повільно, тому що в клубах немає функціонерів та менеджерів, які би займалися клубом. Те, що роблять усі наші хлопці – це хоббі, якому ми можемо присвятити кінець робочого дня. Годинку-дві ти можеш виділити щоб зайнятися американським футболом. Але так не буде розвиватися жоден вид спорту! Менеджер клубу по американському футболу має вийти зранку на роботу – там він буде шукати спонсорів, прописувати під них кожну комерційну пропозицію, спілкуватися з адміністраціями стадіонів, працювати із міськ- та обл- спорткомітетами, він має працювати з іншими комерційними установами. От нещодавно, наприклад, у клубі «Бартоломео» було свято американської їжі і там були наші бейсболісти. А могли ж би бути і наші футболісти! Ці усі моменти по співпраці та взаємодії із потенційно цікавими аудиторіями та структурами, потрібно відслідковувати та намацувати…Виставити на спортивному святі якісь стенди із власною рекламою, дати дітям приміряти форму. Тобто це постійна праця, де постійно треба бути у русі. Коли ж ми упираємося у те, що все будується на голому ентузіазмі, то тоді американський футбол не буде розвивається. Тому що у тій же Європі люди, які займаються спортом, вони живуть з цього.

У менеджерів по лакросу є своя школа з лакросу, спортивний магазин, кілька пристойних спонсорів і вони не працюють техніками чи токарями. Зранку до вечора вони займаються розвитком цього напрямкуЮ отримують за це отримують зарплату і врешті-решт цей напрямок розвивається. Якщо ми будемо аматорами, то і весь американський футбол в Україні буде аматорським. А якщо ми хочемо, щоб він колись вийшов на професійний рівень, то і займатися ним мають професіонали. Нещодавно на засіданні Федерації була лунала пропозиція платити зарплату президенту. Гадаю, що у цьому разі ККД його роботи буде більшим у цілі рази.

Хоча і зараз моя особиста думка така, що Сергій Кірєєв – найкращий президент Федерації. Я в американському футболі із 2005-го року і бачу, що він працює над розвитком футболу в Україні.

Поділитись