12 червня 1991 року – #af_ua

12 червня 1991 року

12 червня 1991 року

Харківські Атланти. Міжнародний дебют

На початку червня 1991 року в Харків приїжджала християнська команда із Сполучених Штатів Америки, штату Іллінойс – команда «Чикаго Іглз», тобто «Чиказькі Орли». Ця команда здійснювала турне по містах, ще тодішнього Радянського Союзу де почали грати в американський футбол – екзотичний новачок вітчизняних спортивних арен. І одним з цих міст став Харків.

Склад «Чиказьких Орлів» був «різношерстим». Там були як студенти, так і професійні в минулому гравці. Всіх їх об’єднувала любов до гри і Богу.

12 червня 1991 року команди провели товариську зустріч на стадіоні «Динамо». Тисячі харків’ян, які прийшли на стадіон, стали свідками першої в місті міжнародної зустрічі з американського футболу.
Принагідно зазначу, що за три дні до цього матчу американці екзаменували ще одну українську команду – на донецькому стадіоні «Локомотив» вони обіграли тамтешніх «Скіфів» з рахунком 27:8. Втім, навряд чи варто було переоцінювати тоді суто спортивний підсумок подібних зустрічей, значення яких виходило далеко за рамки суддівських протоколів.

Звичайно, «Атлантам», котрі робили тоді лише перші кроки на шляху до справжнього професіоналізму, важко було на рівних сперечатися з досвідченими суперниками. Гості переважали харків’ян у багатьох компонентах гри, що й зумовило результат зустрічі: «Атланти» програли з рахунком 0:21.

Мені вдалося знайти свідків того матчу які в той день знаходилися на трибунах, і от що вони розповіли:

Олександр «Дядя Саша» Новіков – «Це було великим святом в місті Харкові, після повалення «Залізної завіси». Глядачі перли на стадіон побачити що таке насправді американський футбол. Стадіон був повний, не було місця де яблуку впасти. Глядачі побачили силовий спорт, як хлопці билися за кожен ярд, несамовито підтримували команду коли «Атланти» володіли м’ячем. Не дивлячись на програш це була перемога для наших спортсменів, оскільки билися з засновниками цього виду спорту і перейняли досвід. Після цієї події американський футбол остаточно закріпився на наших стадіонах.
Після цього матчу багато молодих хлопців захотіли займатися АФ. Особисто я так сильно полюбив АФ що не пропускав жодного матчу «Атлантів», приходив на тренування, слідкував за афішами в місті Харкові щоб не пропустити жоден матч.

І ще додам особисто про себе. Не вийшло грати, але почав займатись суддівською практикою. І в цьому році у мене ювілей, 10 років як я в суддівстві».

Іллінський Ігор поділився своїми враженнями від побаченого – «Атмосфера на трибунах була супер. Ще толком не знали, що це за гра, але вболівали за наших відмінно. «Атланти» тоді боролися дуже потужно. Класна гра була!».

На жаль, чи не найприкрішим епізодом гри став момент, коли один з кращих у складі «Орлів» Ейб Донселл був важко травмований — з переломом ноги його відразу відправили до лікарні. Американці були в шоці. Як таке могло статися. А взагалі атмосфера матчу була дійсно товариською, що підтвердили наставники команд.

Девід ЕРІКССОН, тренер і пастор «Чикагських Орлів» (до речі, в пepepві між таймами він звернувся з проповіддю до болільників на стадіоні): «Можу сказати, що ми відчуваємо себе посланцями Бога у вашому місті. Люди мають багато можливостей для спілкування, і дуже добре, що сьогодні нас і чудових радянських хлопців поєднує американський футбол. «Атланти» мають всі можливості для подальшого прогресу, а він належить багато в чому від сумлінної праці на тренуваннях».

Артур МАРТИРОСЯН (Царство Йому Небесне), колишній головний тренер «Атлантів» тоді сказав: «Нас не надто засмучує сьогоднішня поразка. Це нормальний підсумок матчу, коли зважити на досвід суперників. Але кожна подібна зустріч збагачує і наш, поки що недостатній досвід. Ми дуже вдячні нашим американським друзям за ті уроки, що вони їх дали під час своїх відвідин Харкова. Команда відчуває себе впевненіше, а це дуже важливо напередодні старту вже у всесоюзному чемпіонаті з американського футболу».

І знову ж такі при написанні матеріалу мені вдалося знайти безпосередніх учасників тих подій, які з радістю поділилися своїми спогадами:

Сергій Москаленко (колишній лайнбекер, та офенсів текл, харківських «Атлантів») – «Ми завжди були в бойовому дусі, як кажуть на куражу! Не пам’ятаю що десь дали слабину».

Євгеній «Жук» Блізнєцов (колишній квотербек харківських «Атлантів») – «Для Харкова, тоді це була дійсно масштабна подія. Вперше в Харків прилетіла команда з закордону. Глядачів зібрався повний стадіон. Ну і ми щоб не впасти обличчям в бруд, рубалися крепко. Ми були фізично сильніші за наших суперників, але вони були більш тактичні та технічні».

Сергій Москаленко – «Після тої гри ми зібралися у мене вдома. Був Прудя, Подол, Терік і ще здається наш масажист і були два гравця американця, одного звали Боб, я його пам’ятаю, тому що листувався потім з ним, другого вже не пам’ятаю! Вони оба були літні, ветерани! Тоді і зав’язалося знайомство! А в липні ми вже поїхали до Америки тільки вже до другої команди «Норд Старрз» з міста Платсбург».

Євген Катков: Спасибо за популяризацию того знаменательного события! От себя могу сказать, что матч действительно вызвал огромный интерес. Вход был свободный, впервые до начала матча было выступление девушек поддержки в сексуальных нарядах, выступление которых вызвал шквал аплодисментов и одобрительные крики мужчин. Игра была очень интересной. “Атланты”, были более подготовлены физически, а американские любители тактически были грамотнее. “Атланты” конечно хотели выиграть перед таким полным стадионом, болельщики очень сильно “подгоняли” своих любимцев и приветствовали силовую борьбу. К сожалению, в одном из таких эпизодов Сергей Романенко (“Рома”), проживающий сейчас в США, сломал ногу одному из американских игроков, которого увезла скорая со стадиона. Интересна была неформальная вечерняя встреча игроков обоих команд, на которой мне посчастливилось побывать. Обычно после домашних игр, игроки собирались в ресторане “Sabo”, к которому имел отношение Сергей Москаленко (“Маскаль”). В своем рассказе он наверное подзабыл, что встреча вечером была в ресторане, а не у него дома. Может быть домой к нему Они пошли уже после ресторана….В этот вечер американцев ждал банкет – разнообразные блюда, традиционная жареная картошечка на сковородках и …ящик водки. Американцы были малопьющие, но наши ребята в этом компоненте точно оказались сильнее заокеанских игроков! Один эпизод – Один из американских парней, был уже “в зюзю” и его Москаль отвел в туалет, освежиться. А Серега слыл очень экстравагантным парнем и решил продемонстрировать парню из Америке, какие они, украинские парни, крутые. В туалете были перегородки между “очками” в полкирпича и Серега кричит американцы “look on me!” и своей головой пробивает эту перегородку! Американец “поплыл” на пол, наверно понимая, что как “повезло” Всем им, что только один их парень был серьезно травмирован…. Вообще я лично знал многих игроков того легендарного состава – Олега Прудиуса, покойного Вадика Тертышного, Сергея Романенко, Игоря Тридуба, Гену Веприка, Шарля (Йозофовича) Волокитина – единственного украинского афроамериканца, Женю Близнецова, Гену Близнецова, Васю Курышова, Эдика Мунтяна, Александра Острикова, Тризну и многих других. Мы много общались в то время друг с другом и всегда возникали космические или приключенческие истории. Все ребята были мега популярны в Харькове и ходили в фирменных бомберах “Atlants”. Знать хоть кого считалось очень престижно. Мне же повезло знать и дружить с многими из них!

P.S. Хочу зазначити що дана подія яка відбулася майже 30 років тому, до сих пір обговорюється в американофутбольних кругах серед ветеранів, та і в спортивному світі Харкова. На той час це було грандіозне видовище, на яке прийшов подивитись повний стадіон «Динамо».

Поділитись